Притча про гілку сумнівів. Із книги АллатРа

«Одного разу чоловік зірвався з обриву. Але коли падав, йому вдалося зачепитися за гілку маленького дерева, що росло з ущелини скелі. Повиснувши посеред прірви, він зрозумів усю безнадійність свого становища: догори піднятися не було жодної можливості, а внизу були суцільні валуни. Руки, які утримували гілку, слабшали. Чоловік подумав: «Зараз тільки один Бог може мене врятувати. Я ніколи в нього не вірив, але, схоже, я помилявся. Що я втрачаю у моєму становищі, якщо я зараз у Нього повірю?» І він почав закликати Бога з усією своєю щирістю у благанні: «Боже, якщо ти існуєш, врятуй мене! Я ніколи в тебе не вірив, але якщо ти мене врятуєш зараз, я з цього моменту буду вірити в Тебе завжди». Так він закликав не один раз. Раптом зненацька пролунав Голос з небес: «Ти будеш вірити? О, ні, я знаю таких, як ти». Чоловік настільки злякався і здивувався, що ледь не випустив гілку з рук. Але потім, прийшовши до тями, ще більше заблагав: «Будь ласка, Боже! Відтепер я буду Тобі найвірнішим з усіх і зроблю все, на що буде Твоя воля, тільки врятуй мене!» Але Бог не погоджувався, і чоловік почав молити і переконувати Бога ще гарячіше і сильніше. Нарешті Бог зглянувся над ним і сказав: «Добре, так тому й бути. Я врятую тебе. Відпусти гілку». «Що?! Відпустити гілку? — вигукнув чоловік. — Ти думаєш, я божевільний?» Ось так і в житті. Життя людини, по суті, є зависанням над прірвою. І хоч вона й розуміє всю смертність свого становища, але тримається обома руками за гілку сумнівів свого Тваринного начала, боячись втратити її і покластися на волю Бога».